Майбутнє освіти — у різноманітності: Пауль Пшенічка

У найкращого вчителя фізики Пауля Пшенічки розпитали про те, як з учнями користувався набором EdPro Amperia. Оцінили, як впливають на освітян громадські організації та освітні ініціативи. І навіть змоделювали ситуацію: якби Америка подарувала Україні авіаносець. Розмова і про мам-тигриць, раннє навчання дітей і про те, як освіта дає фору людині, про причини неякісного викладання у школах, успішні навчальні методики та як пріоритетність державної підтримки освіти формує всю країну. Пауль Пшенічка став першим переможцем премії Global Teacher Prize Ukraine в перший рік проведення у нашій країні, у 2017 році. І це дало можливість розказати усім, скільки він зі своїми учнями досягає на міжнародних конкурсах. А ми уже детальніше розпитали про те, що об'єднує успішних людей, які навчалися у Пауля Пшенічки в академії "Квазар".
Пане Паулю, от заходиш на фейсбук-сторінку до вас, визнаного цілим світом учителя фізики, а тут ще й можна відвести душу всім, хто любить фотографії неба та хмар. Чи є для вас певні критерії, як учитель мав би вести свою сторінку в соцмережах?Я цим не дуже переймаюся, ця сторінка у мене давно, маю багато друзів та фоловерів. Публікую те, чим захоплююся. І багато хто також почав фотографувати небо, захоплюватися астрономією. Люди щось пишуть, я відповідаю. Намагаюся показати, що маючи простий смартфон, можна знімати цікаві сюжети з астрономії. Ну а небо — це взагалі окрема тема. До речі, в світі є організація, яка об’єднує таких людей. Я тільки нещодавно про це дізнався. У Лондоні є офіс Клубу любителів фотографувати хмари.

Вас називають учителем-легендою і часто наголошують, що ви особисто постійно вчитеся. Назвіть найефективніші методики, що дають найкращі результати для самоосвіти.Я постійно знаходжу щось нове. Фактично, основний метод, який я придумав у 1989 році, працюючи з талановитими дітьми, і активно вводив у практику на уроках з 90-х — це проєктний метод. Зараз це вже тренд в усьому світі. Якщо спрощено: ти щось вивчив — застосуй на практиці. Ідея не складна, але втілити в життя — досить важко. У нашому випадку потрібні наукові керівники, міжнародні форуми, на які я знайшов шляхи, як возити учасників. І ще важливо — швидка і проста освіта. Тобто, не треба 11 років вчити якийсь предмет, можна це освоїти швидше.З 1991-го року викладаєте фізику учням за власним проєктним методом?У 91-му я зібрав своїх ентузіастів в організацію — академію «Квазар». Через рік ми вже брали участь у міжнародному форумі в Санкт-Петербурзі, а у 93-му — в Угорщині. Далі щороку їздили в Європу, згодом почали їздити в азійські країни. 
Хто з колег в Україні переймає ваш досвід, щоб викладати в школах? Чи це тільки в академії «Квазар» доступно?В Україні позашкільною освітою займається Мала Академія Наук України — це потужна організація, яка є унікальною, більше таких у світі не знаю. Адже проєктний метод, фактично, ще не є методою школи. У моїй школі уроки побудовані на проєктних методах. Це дозволяє навчити дітей бачити можливості застосування отриманих знань у житті. Але це не є масовий метод і найчастіше так ми працюємо після уроків. Цьогоріч ліцей закінчив хлопець, який ходить до мене в академію з 6-го класу. За шість років співпраці я бачу, що він дуже сильно піднявся. Минулого року він взяв срібну медаль у Малайзії на міжнародному конкурсі. Люди ростуть. І фактично — це багатоступенева модель освіти: він має вчителя фізики у своїй школі, в академії навчається у мене, а його науковий керівник — зараз науковець, який закінчив колись «Квазар». Мої учні живуть й працюють по цілому світі. Позаминулого року у нас учень робив проєкт, а керував ним науковець з університету в Торонто. Це така цікава система.
Думаєте, за такими навчальними структурами майбутнє освіти?Майбутнє освіти — у різноманітності. Повинно бути багато різних освітніх установ. І я дивлюся, що зараз такий освітній тренд, що громадські організації взялися за це. Бо держава чомусь не дуже цим переймається. До речі, я з Андрієм Табачином зустрівся в УКУ у Львові, коли він презентував EdPro Amperia. Я там саме проводив семінар і брав участь у конференції освітній. Потім з колегами з ГО "Освіторія" організували Volt Camp — літній табір у Карпатах. І EdPro також там були з цим приладом для фізики. Думаю, що ми будемо співпрацювати надалі, тому що ми з однодумцями заснував ще STEM-академію, де зараз учні готуються до олімпіад з фізики, математики, біології, хімії.На IJSO (Міжнародній молодіжній науковій олімпіаді) в Катарі я тренував команду з ініціативи МАН і за підтримки МАНЛаб і колег хіміків та біологів. Фінансував поїздку також МАН. Дітей довчали у VOLT camp, STEM academy, МАНЛаб. Величезний вклад в популяризацію освіти й підготовку вчителів робить Освіторія, яка організувала конкурс Global Teacher Prize в Україні.
Кажуть, що ви вмієте пояснювати так, що кожен розуміє ваші предмети, а ваші учні готові сидіти в школі до ночі. З досвіду 50 років педагогічної роботи, які задатки назвете визначальними для тих, хто хоче досягнути високих знань з фізики. Ті, хто хочуть, ті й досягають, тому що я роблю усе, щоб вони отримали високої якості освіту. Біда нашої школи в тому, що немає зовнішніх стимулів для всіх учнів. Є учні, які не хочуть вчитися. Вони приходять в школу бавитися, це у кращому випадку, а в гіршому — вони взагалі не хочуть до школи ходити. І відсоток таких учнів досить високий. Я працюю у спеціалізованому закладі й, одначе, у нас є кількість дітей, які не дуже вчаться: безвідповідальні, неорганізовані, їм фактично дарують цей атестат про закінчення школи. А ті, що хочуть вчитися, ох як вони вчаться! І на уроках, і на канікулах — даю їм завдання на літо. Вони після уроків відвідують академію, готові вчитися й вчитися.

До вас на навчання ходять діти з молодших класів?Так, ми назбирали кілька учнів 4-5 класів з величезними даними й вони успішно займаються. І навіть так виглядає, що школа їм заважає вчитися. У них інші проблеми — те, що втрачають час у школі. На академії вони займаються тим, що їм подобається. 
Чому обдаровані діти втрачають час у школі, через низьку якість освіти?Є купа причин, чому ця освіта така. Мала зарплата у вчителів, невисокий рівень їхньої освіти. Я дивлюся на випускників педколеджів. Є ентузіасти, які люблять свою роботу, і я знаю особисто викладачів цих коледжів, які докладають величезних зусиль, щоб гарно навчити своїх студентів, але йдуть вчитися в педагогічні виші далеко не найсильніші абітурієнти — це загальновідомий факт.У нас впала повага до освіти. А забезпечує освіту дітей саме сім’я. Тому що рання освіта дає дуже високий ефект. У багатьох країнах діти починають вчитися з 4-х років. У Франції дитячий садочок, як і вся освіта до закінчення вузу, — безплатна для усіх. Ця країна відкриває величезні можливості через освіту. Рання освіта дає можливість вчитися дуже швидко.
Дитину можна від народження навчити 4-5 мовам одночасно. Вона це сприйме легко, бо для неї це природно. Якщо в сім’ї з дитиною розмовляють різними мовами, то їх можна вважати подарованими дітям. Я вже перевірив на своїх онуках. Від народження з ними розмовляв німецькою, через 2,5 роки дитина починала говорити німецькою без проблем. У мене є дворічний онук, він зараз розмовляє своєю власною мовою :) Але я з ним тільки німецькою розмовляю і він все розуміє, що я йому кажу. Діти швидко вловлюють, їм потім не треба мучитися 5-6 років у школі й так і не знати мови.
Один з моїх учнів зараз працює викладачем англійської в університеті, а його дружина — викладачем французької, і так змалку навчили дитину, крім української та російської, ще англійської та французької мови. А бабуся з дитиною говорила румунською, то її вона також знає. Але це не є чимось новим. Французький філософ та письменник Мішель Монтень з дитинства освоїв латину, його батьки готували до наукової кар’єри і хотіли, щоб він знав цю мову не гірше за рідну. Наймали вчителів і він з дитинства щодня говорив латинською. Ці методи практикували й 200 років тому. Батьки наймали для своїх дітей учителів і діти досягали великих результатів.Зараз батьки звертають увагу на ранній розвиток дітей, можливо, це буде набирати нових обертів.Це відбувається у всьому світі, але кількість таких свідомих сімей не така й уже велика. Крім того, це потрібно бути заможним. Коли батьки після роботи приходять пізно додому, у них вже немає сил на навчання. Деякі сім’ї, які серйозно займаються освітою дітей, я сам навчив, пояснив, як це потрібно робити. Як правило, освітою все ж займаються мами. У Китаї їх називають мами-тигриці. Вони кидають усе і займаються виключно розвитком дітей, розуміючи, що це — ключ для успіху в їхньому житті. До речі, у Чернівцях я з однією такою мамою-тигрицею співпрацюю, а дитина просто видатна! І тут все ж має значення культурний статус сім’ї, адже важливо, щоб самі батьки були освіченими. Я готував до вступу в університет хлопця, у якого обоє батьків закінчили фізичний факультет та дідусі-бабусі також були фізиками. А якось мені довелося спілкуватися з директором шахти з Донецька і він розказав, що у них так традиційно складається, що у сім’ях чоловіки працюють на шахті, а їхні дружини — у школі. Тобто, це можуть бути різного рівня чи статусу люди, але освіті вони приділяють велику увагу.У США хоум скулінгом займається 3 млн сімей. Це не так багато, але й не мало. Ще цікаву історію знаю від колег-голландців про місцеву сім’ю, де в батьків було четверо дітей. Вони були страшенно незадоволеними, як працює школа. Обоє батьків здобули педагогічну освіту. Самі вчили своїх дітей, а потім заснували школу сімейного типу. Уявляєте, люди кинули свою роботу в зрілому віці, щоб отримати педагогічну освіту? Так робили все послідовно і безстрашно.
Повертаючись до шкільної освіти, що може мотивувати учня і що мотивує учителя? І хто кого перший може змотивувати? Це взаємний процес. Звичайно, що вчитель намагається змотивувати учнів, щоб було легше працювати. Якщо людина працює у класі, де діти мають невисокий рівень розвитку і не хочуть вчитися, учитель деградує. А учні в поганого вчителя теж деградують, навіть хороші й здібні. Крім того, для учнів ще важливо, щоб був хороший колектив. Бо хороші учні деградують в колективі, який цікавиться пивом і цигарками… Тому я вважаю, що спеціалізовані школи — це порятунок для дітей, які хочуть вчитися. Вважаю, що фізико-математичні школи вартувало б розвивати, але, на жаль, держава не вкладає у них кошти. Фактично, усе тримається на ентузіазмі вчителів, батьків та дітей. А фізико-математична освіта ще й вимагає спеціального обладнання, саме такого от як розробляє компанія Андрія Табачина. У нас давно майже нічого немає у школах, з того часу, як директори відкрили доступ дітям у підсобки фізичних кабінетів, щоб вони там уроки проводили. І діти там усе розтягнули. Це просто жах. Так у більшості шкіл у 90-х зруйнували фізичні кабінети. А проводити досліди та навчити якісно без обладнання…. Фізика — це не той предмет. Тут потрібна апаратура. Так само як на хімії чи біології.

Пане Паулю, розкажіть, як ви користувалися набором EdPro Amperia. Підходить таке обладнання для ваших методик викладання фізики?Звичайно, що підходить. Там все дуже компактно складено, я просто даю цей ящик учням. Обладнання технологічно дуже зручне — легко складати та під’єднувати всі частини набору. І з цими складовими можна проводити різні досліди. Тепер біда в тому, що мені таких наборів штук 10 треба, а у нас є один. Щоправда, зараз набори з фізики нам надходять від інших виробників з Житомира, Рівного. Також непогані, але у Табачина, я це помітив, ще на презентації у Львові, оригінальні рішення в наборі. Наприклад, це магнітні з’єднання на провідниках. І це виключає проблему, яка є у наборах, в яких з’єднання на штекерах, що швидко псуються, рвуться і їх потрібно часто ремонтувати. Це раніше у школах були лаборанти, зараз їх немає, а вчитель просто не в стані цим займатися і відповідно, набором довго не покористуєшся. А у наборі Amperia ніби такий простий метод — розклеїв усе магнітами — і готово, це сучасні технології. Зараз виготовляють дуже сильні магніти. І тому легко складати різні схеми. Мені це дуже сподобалося.А ще такі маленькі дисплейчики цифрові на приладах у вигляді кубиків. Це також оригінально.

До речі, коли ваші учні почали вивчати фізику з набором EdPro Amperia, якими відгуками з вами ділилися?Та це видно з того, як вони працюють — захоплено. Швидко орієнтуються і на уроці просто граються, щось своє придумують. Є інструкція, але вони й без неї здогадуються, як все з’єднувати. Для них — це велика радість — дістати такі іграшки в руки. Мало того, що виконували лабораторні за програмою, ще й придумували свої варіанти того всього.
Чи готові українські вчителі зі звичайної школи до такого обладнання? Хороші вчителі не тільки готові, вони давно нічого не бачили. Звичайно, вони будуть раді, а діти як зрадіють! Мене іноді запрошують розповісти щось у сільських школах, наприклад. Там учні дуже хочуть вчитися, між іншим. Але ж обладнання вони уже давно не мали нормального. А фізика тоді дуже багато втрачає. Як дитині розібратися, що з цими формулами робити, як їх застосовувати? А тут ще й дорослі кажуть: от вивчишся на фізичному факультеті та будеш потім бараболю продавати.Тому такі прилади в школах дуже потрібні. І їх потрібно багато!

Скільки часу користувалися набором?Кілька місяців користувалися з учнями, а потім почався карантин. З весни спілкуємося за допомогою інтернету, тому ніяких дослідів не можемо робити.
Тобто, зараз у вас лише онлайн-навчання з учнями? Ми вправлялися онлайн з дітьми два місяці: квітень-травень. Потім були канікули, а тепер Чернівці у червоній зоні, школи знову не працюють. Ми навчаємося онлайн і я думаю, що так буде ще довго. Доведеться навчитися жити з карантином. Він нас вже багато чого навчив. Наприклад, ми з учнями побачили, що якість освіти не втрачається, діти вчаться гарно, хоч і онлайн. Але тут вже зовсім інші ситуації у навчанні відбуваються, ніж у школі. Багато змінилося і це також цікаво. 
Яку оцінку ви б поставили набору EdPro Amperia з 10 балів максимум? Я б 9 балів поставив з 10. Є певний недолік, до речі, він є у всіх наборах, які випускають у коробках. Треба ці коробки робити трохи більшими. Це от як ви запакували валізу й їдете за кордон. А на митниці її потрібно відкрити і потім з усім вмістом знов закрити. Тут так само. Тому варто, щоб коробка була просторіша. Я розумію, що заощаджують на матеріали на цих ящиках. Але я б зробив таке зауваження, що треба більше місця у ящиках. Бо важко потім усе до купи зібрати, особливо такі штуки, як дроти. Щоб їх не згинати часто і не ламати.Знаєте, у Чернівцях є школи з австрійських та румунських часів. Вони побудовані дуже правильно. Це просторі приміщення з високими стелями, щоб було чим дихати. Великі підсобки для кабінетів, а полиці такі, що всі прилади стоять і не заважають один одному, тому добре зберігаються. Я буваю у школах за кордоном. Ну там таке вже обладнання і все так просторо! У Туреччині багато вкладають в шкільне обладнання й там багато приватних шкіл. Мене запитували місцеві: чому в нас багаті люди вкладають у школи гроші, а у вас — у футбольні клуби?
Так, меценатство в Україні не надто поширене, але такі люди є.Звичайно, є люди, які фінансують STEM-академію, яку ми зараз ведемо, та дають гроші на гуртки чи табори, адже це також дороге задоволення. Але, переважно, це люди, які гарно вчилися, отримали непогану освіту та мають зараз кошти. Вони й вкладають.Ось подивіться, які величезні гроші в освіту вкладає Microsoft чи корпорація Intel: 5 різних програм лише в Україні, зрозуміло, що таку політику вони ведуть в цілому світі. Зрозуміло, що їм потрібні освічені люди, частина з тих, хто навчається, піде до них на роботу. В нас немає таких фірм, які б так багато вкладали. Знаю, що Київстар фінансує різні математичні табори, особистий вклад роблять керівники корпорації. Це ж приємна робота — створювати такі наукові табори. І є віддача, приємно дивитися, як діти вчаться.

Коли ви найбільше відчуваєте, що є віддача у роботі?Ой, ви знаєте, уже є пенсійного віку люди, що пройшли мою школу. Я бачу їхню кар’єру і ми залишаємося друзями на все життя. Я можу кожну з 260 людей прослідкувати, як вони рухаються по життю. Як правило, всі успішні. Освіта дає людині дуже велику фору. У мене є учні, які за 2-3 роки закінчують університети, вони дуже швидко рухаються. Якщо ми візьмемо видатних вчених в історії, чи це фізики, чи математики, чи політики, вони досить рано проявляються: швидко ефективно вчаться, раніше однолітків вступають у вищі школи.Віддача у мене колосальна. Я рахував тільки по “Квазару”: орієнтовно половина здійснили проєкти і захистили їх на міжнародному рівні, а зараз є відомими та успішними в обраних галузях. Щороку до мене приходить 5-6 дітей, які готові до роботи на міжнародному рівні, і коли вони прориваються, то можна бути спокійним — кар’єра у них складеться.
Мабуть, це дуже класно, бачити, як ці люди змінюють Україну та світ, кожен у своїй сфері. Ви знаєте, у них усіх є така особливість — вони не бояться щось робити у житті. Живуть і працюють в різних країнах світу. І досить відважно можуть змінювати роботу, маючи сім’ю, дітей. Або починають власну справу. Але, розумієте, на цих людей всюди є великий попит. Один із моїх учнів колишніх пройшов конкурс на роботу в корпорації, де було близько 2 тисяч заявок на одне місце. 
Як карантин вплинув на проведення міжнародних змагань та конференцій? Переводять в онлайн-формат?Так, усі міжнародні форуми переходять на онлайн. Я є провайдером одного такого міжнародного конкурсу в Україні, думаю, що вони також будуть переходити на онлайн-формат. А для тих, хто раніше все проводив онлайн, цей переворот з коронавірусом — це байдуже, їхні умови роботи не змінилися. Звичайно, що для учасників провести тиждень на конкурсі, побачитися з усіма вживу — це одне, а взяти участь онлайн — це щось інше. Але саме змагання та підвищення свого рівня — фактично те саме. Світ стає усе тіснішим.

На виступі у Верховній Раді ви нагадали фразу Рейгана, що питання оборони країни вирішується за шкільною партою… Що ще, на вашу думку, вирішується за цією партою?
Це є відомий факт — школа це така установа, яка є формоутворюючою для країни. Якщо школи погані — країна неуспішна. І на цьому можемо поставити крапку.
От візьміть будь-яку країну, яка досягла високого розвитку: Японія, Південна Корея, Сінгапур, Фінляндія, Франція чи Англія зі школами, яким по 600 років. Можна подивитися, який відсоток бюджету ці країни вкладають у свої школи. Франція — 21%, а Туреччина — 32%. Такі країни як Малайзія і Туніс по 5-6 років вкладають колосальні кошти в освіту, запрошують іноземних лекторів. Тому що вони знають — єдиний спосіб вибратися у великий світ — це хороша освіта. Погляньмо, як Естонія просто копіює Фінляндію. Освіта у них суперова і вони вже за високими технологіями увійшли у першу десятку. Два останніх президенти Естонії давали пріоритет освіті. Тому тут немає про що говорити.
А що таке оборона сьогодні? Це не марширування по плацу, а високоточна складна техніка та грамотні освічені люди, щоб нею управляти. От я наведу приклад. Якщо нам, припустимо, Америка подарує один авіаносець. Це колосальні гроші — 11 млрд доларів, але справа не у коштах. Якби ми хотіли, для Америки це не було б проблемою. Але у нас не буде персоналу для обслуговування цього корабля. У нас просто немає такої кількості високоосвічених техніків та інженерів. Доведеться усім в країні все кинути й тільки цим займатися. І Америка не може забезпечити своїми кадрами, хоча на американських авіаносцях працює чимало українців.
У нас дуже багато втрачено. Авіаційна промисловість практично не працює. Ми будували кораблі й авіаносці! У нас вже нічого не працює в цій галузі. А Південна Корея, яка ніколи не будувала кораблів, зараз одна з найбільших кораблебудівних країн світу. Ну як так можна усе попсувати? Слабка освіта — нічого не буде. Не будуть юристи й економісти будувати кораблі та випускати ракети. Ви розумієте, що означає продаж китайцям “Мотор Січ”? Це просто жах, не вкладається у голові. Виступай ти чи не виступай у Верховній Раді, таке враження, що ніхто не чує. Такий рівень людей, рівень відповідальності, дивляться тільки на те, щоб кишені набити і більше нічого.

І все ж нам усім треба в цих умовах працювати над підняттям рівня освіти.
Спільними зусиллям це якось відродиться, але це треба багато фірм і реальна державна підтримка. Адже тільки подумайте, одне некомпетентне рішення — те, що дітей посадили у підсобки кабінетів фізики — завдало нашій країні шкоди у мільярди чи й десятки мільярдів доларів. Так, зараз все поволі відроджується, але на це знову потрібні величезні кошти. І з такими темпами це відродження триватиме ще 150 років. Ну, робимо, що можемо. Що ж тут ще можна сказати? Я свою роботу роблю, ми готуємо кваліфіковані кадри. А куди вони підуть? Це ж ще біда, що в Україні вони не мають куди йти. Хоча, багато з моїх колишніх учнів успішно працює тут. У Чернівцях в університеті працює більше 10-ти людей на професорських посадах. Але також, будучи професором, людина залишає свою роботу і йде навчатися на програміста. І стає програмістом, бо це дозволяє мати кращий заробіток і дати кращу освіту своїм дітям. Але університет втрачає кваліфікованого працівника. А це ж люди, які працювали в Америці дуже довгий час, спробували працювати в освіті, помучилися-помучилися і вирішують освоїти інші професії, щоб мати краще життя в Україні

Реально зараз у нас освітянську спільноту найбільше підтримують громадські організації та такі компанії як EdPro, проводячи EdCamp-зустрічі, навчання, табори для вчителів, організовуючи премію Global Teacher Prize Ukraine…
Це все громадянський рух, це правильно і так має бути. У нас громадянське суспільство тільки на стадії становлення. Волонтери забезпечували армію, зараз у нас волонтери забезпечили лікарні. У Чернівцях лікарні уже все мають для лікування людей від Covid19. Ще пів року тому з цим були великі проблеми. Але у нас народ досить підприємливий. Це у нашому менталітеті. Згадайте, У Радянському Союзі люди не мали, як купити продукти і що їсти. Як тільки кинути цю систему, через рік у нас уже все було на базарі. Але підприємцям не потрібно заважати. Ось так між тим, що у нас є хорошого і поганого, ми борсаємося і щось з цього рано чи пізно буде.